Сергій Жадан "Історії про любов починаються зранку"

Published by @dinni on 2016-10-22

Історії про любов починаються зранку, в холодній кімнаті, де ці двоє намагаються в сліпому світанковому освітленні твердо дивитися одне одному в очі, не відводити погляду, не соромитись щойно сказаного, не шкодувати за щойно вчиненим. І коли хтось перший не витримує – а хто не витримує? він і не витримує – і дивиться їй за плече, і помічає перехожих дощу за вікном – тоді в його погляді й з’являється те, що можна назвати любов’ю. Історії про любов завершуються того ж таки вечора, десь на вулиці, коли їм обом стає так самотньо, ніби холодним долоням, схованим у різних кишенях пальто. Яка різниця, якій долоні самотніше. Яка різниця, якій холодніше. Яка різниця, на кого тепер ображатись. Другий день не говорять одне з одним. З нею простіше, а ось він, лише подивіться на нього. Як він розбирається тепер із їхнім минулим. Як пригадує йому всі гріхи. Місить кулаками пам’ять, ніби печінку суперника, мітить у найбільш болючі місця: мститься за легкість, мститься за відвертість, мститься за нахабство дивитися в майбутнє, мститься за зухвальство загадувати наперед. Хто тебе вчив мститися самому собі? Хто тебе вчив не вибачати собі самому? Де вчать цій химерній техніці п’яного бою – забивати до смерті власну тінь, закидати камінням своє відображення у вітрині книжкового магазину? Тільки він не відповість. Тільки він далі б’ється з собою самим. Воює з цілим світом за право цей світ ненавидіти. Вимагає від світу негайної капітуляції. А світ і хотів би капітулювати. А світу й немає чого опиратися. А світ і сам готовий скласти зброю. Але він не говорить із нею другий день. І вона не говорить із ним другий день. І з цілим світом вони другий день не говорять. Тож як йому, світові, зрозуміти, чого вони хочуть узагалі.


2015-2016 Mokum.place